Оле́г О́льжич (настоящее имя — Оле́г Алекса́ндрович Канды́ба, укр. Олег Олександрович Кандиба; 8 июля 1907 —10 июня 1944) — украинский археолог, поэт и переводчик, деятель Организации украинских националистов.

Статья в Википедии

Lyka про Ольжич: Незнаному Воякові. [uk] (Поэзия: прочее) 14 02
Закладка Ольжича сработала только недавно.
Технология один-два. Старые засвеченные уезжают за границу, а молодые остаются и внедряются в органы власти на местах на Украине.

hnatt про Ольжич: Дух руїни. По сторінках історії [uk] (Публицистика) 11 09
Найідейніше українське видавництво «Смолоскип» видало окремою брошурою статтю Олега Ольжича «Дух Руїни. Сторінками історії». Власне сама стаття настільки невелика, що доцільніше буде відправити читача самому ознайомитись із нею, ніж описувати свої враження. Але все ж.
Зустрічаючи відгуки та посилання на цю публікацію провідника ОУН та невільного учасника трагічних подій розколу організації, я очікував прочитати тут більше роздумів на тему міжусобиць в ОУН та бачення тих подій автором. Натомість же на читача обрушується потік дат, імен та подій з української та доукраїнської історії, починаючи зі смерті Ярослава Мудрого в 1054 році. Мені, як неісторику і людині, яка взагалі слабо орієнтується в історії до 20-го ст., важко давалось це полотно з незнайомих та напівзнайомих імен. І лиш по кількох сторінках я збагнув, що не важливо, наскільки впізнавані ті імена, а важливо те, що це — історія безперервних міжусобиць та братовбивтсв, коли навіть перед лицем ворога національні сили гризлись між собою замість того, щоб об’єднатись заради спільної мети. І вічно звитяга українських вояків зводилась нанівець нездарністю лідерів.
Цією статтею Олег Ольжич хотів застерегти українських націоналістів від повторення старих помилок. На жаль, це йому не вдалося.
Смолоскип публікує цю статтю 2008 року — коли стає очевидно, що результати «помаранчевої революції» змарновані гризнею її лідерів, і у передмові подається аналіз цих подій. Зараз, коли знову назріває революційна ситуація, тема набуває нової актуальності (втім, навряд чи вона колись її втрачала чи втратить) і проукраїнські сили, яким вдасться вирватись до влади, не повинні наступити на ті ж самі одвічні граблі. Ми повинні прагнути до кращого і не втрачати віри у свій народ, беручи приклад з Олега Ольжича, який висловлює надію, що колись дух руїни буде подолано (а дух покращення — досягнуто, — пробачте, напросилось).
Вся суть статті — у її двох останніх абзацах. Їх цитує у передмові брошури голова «Смолоскипа» Осип Зінкевич, процитую і я:
« Вся історія України — це боротьба двох сил: конструктивної, що скупчує українську потугу, і руїнної, що розпорошує її у взаємному самопожиранні та несе розбиття і розклад, а вслід за цим завжди йшло панування чужинців над Україною.
У цій вічній боротьбі творчого будуючого духа зі стихією степу й руїни віримо твердо, що творчий дух переможе хаос і розклад, звідки б цей не походив і як не проявлявся. Бо інакше не було б смислу в нашому житті і змаганні»
Також у брошурі міститься стаття Івана Дзюби «Українські усобиці як феномен світової історії», де він, у тому ж ключі, що і Ольжич, але більш детально, аналізує події та віяння 19-20 століть, окремо зупиняючись на аналізі ідей Михайла Драгоманова та Юрія Липи, а також дає читачам список подальшого читання на цю тему.
На жаль, у брошурі вміщено не повний текст статті, а скорочений варіант. У цьому ж вигляді, якщо не брати до уваги незначних стилістичних правок та виправлення кількох опечаток, статтю розміщено й у виданні вибраних творів Олега Ольжича 2009-го року цього ж видавництва.
Більше тут: hkhm.blogspot.com/2012/09/blog-post.html